ЖАНРИ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ В ПРЕСІ

ЖАНРИ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ В ПРЕСІ

При виборі каналів поширення рекламних обігів теоретики й практики політичного менеджменту віддають перевагу аудіовізуальним комунікаціям і друкованим формам реклами[57] (дані досліджень показують, що найбільший вплив на виборців виявляє телебачення й безпосередні зустрічі з кандидатами). Це не применшує значної ролі, яку відіграє в реалізації рекламної стратегії періодична преса.
.
Преса має рядом переваг перед іншими ЗМІ. По-перше, інформація фіксується на паперовому аркуші й сприймається читачем “ без посередників”. По-друге, рекламна інформація в пресі не видасться настільки настирливої, як, наприклад, телевізійна: читач має якусь “волю” вибору – читання тексту й сприйняття образотворчого друкованого матеріалу проходить відповідно до бажання людини, вибірково, у тому порядку, темпі й ритмі, які він сам установлює. По-третє, рекламна публікація може знову привернути увагу читача при його повторному ознайомленні з газетою. Рекламна ефективність газетної публікації ( звичайно, якщо вона буде взагалі замічена) вище, оскільки статичність газетного аркуша дозволяє докладніше ознайомитися із пропонованими фактами, міцніше закріпитися цієї інформації у свідомості реципієнта ( за умови достатньої привабливості повідомлення) і вернутися до неї якщо буде потреба. Дискретність же випуску періодичних видань, деяке відставання печатки в тому, що стосується оперативності інформації, – усе це не настільки суттєво для рекламних матеріалів. Імідж лідера, преподносимый зі сторінок періодичної печатки, легше контролювати, утримувати в заданих рамках, чому, наприклад, телевізійний імідж: друкований матеріал приховує за акуратними рядами рядків коливання душі, невдалу реакцію на несподіване питання, нерівну мову, словом, усе те, що так нещадно можуть оголити телебачення, радіо й виступу на мітингах. Перш ніж приступитися до розгляду обігів політичної реклами, що зустрічаються на сторінках газет і журналів, необхідно домовитися про типологію друкованих видань у ракурсі можливості їх залучення як каналів комунікації в рамках політичної кампанії. На наш погляд, доцільно говорити про чотири типах видань: політично нейтральних; виданнях, так чи інакше підтримуючих ідеологію того або іншого політичного табору; друкованих органах певних партій, обєднань і виданнях, у тієї або іншій формі курируемых лідерами (входження до складу редколегій, до складу засновників; таке, наприклад, кураторство М. Явлінського над “ Новою газетою”); і, нарешті, про спеціалізовані випуски періодичних видань і спеціалізованих виданнях, що випускаються лише в період виборів (приклад, – газета “Не дай боже!”, що виходила під час кампанії по виборах президента 1996 р.).