Протестантська родина виявляла собою трикутну піраміду. На вершині — глава трьох поколінь — дідусь. Він — бездоганний авторитет для родички, хоронитель традицій і моральних завітів. Чоловік — добувач вогню, їжі й інших благ. Жінка шанувалася як втілення всіх мислимих чеснот. Найменший відступ від моралі розцінювалося як злочин проти «сімейства».

Куди ж поділася порочна пристрасть, яка так яскраво виявила себе в попередні століття? Невже вона вивітрилася й згасла? Звичайно, немає. Цнотливість народжувала заколотні думки, недозволені бажання, збуджені фантазії. У свідомості протестантської епохи гріховні прагнення персоніфікувалися в образах звідників, лиходіїв, вампірів. Крайня добропорядність народжувала образи зла. І це незважаючи на те, що заборонялися добутки видних європейських письменників, які, як передбачалося, впливають на вдачі. (В XX в. французький поет Шарль Бодлер був навіть засуджений за «Квіти зла». Цензура забороняла видавати «Лолиту» В. Набокова й «Улисса» Д. Джойса). Викторианская проза має специфічний колорит: мрачновато-таємничі пригоди, події, що відбуваються з волі вищих, невідомих чинностей, невідворотність долі в людській долі. Характерна прикмета цих оповідань — комбінація таємничих, загадкових, потойбічних явищ із конкретно-реалістичними рисами дійсності.

строение глаза человека